У кожного університету є особистості, з яких починається його історія. Для Академії митної служби України такою людиною став перший ректор — Петро Панфілович Падун.
Саме йому випало не лише очолити новостворений заклад у непрості роки становлення незалежної України, а й закласти фундамент майбутньої Академії – її принципів, традицій і професійної культури.
У цій публікації ми зібрали спогади тих, хто працював поруч із Петром Панфіловичем, разом ухвалював перші рішення, будував колектив і творив атмосферу навчального закладу, який нині став Університетом митної справи та фінансів.
Це не офіційна біографія і не перелік посад чи досягнень. Це — жива пам’ять колег, у якій постає людина, керівник, наставник і фундатор Академії. Постає таким, яким його запам’ятали сучасники.
«Петро Панфілович завжди турботливо ставився до нас, курсантів. Коли ми чергового разу щось скоювали чи десь провинилися і справа з віднайденням та покаранням винних доходила вже до нього, він, вияснивши, що і як же було насправді не спішив нас карати, а суворо, але з такою добротою казав нашим безпосереднім вихователям: «Ну вони ж діти». І хоча справедливо отримали по заслугам, ми відчували себе, ніби курчатами під затишним крилом квочки, які висунувши голівки можуть у будь-який час сховатися від несправедливості.
Ми знали, що маємо право на висловлення своєї думки, що нас вислухають і почують. Важко у даному у випадку сказати загальними словами, яким він був, наш „курсантський Ректор". Готуючи матеріал, я зрозуміла, що всі друзі, близькі та знайомі одностайно сходяться у тому, що він був Батьком».
Ю. Л. Самборська
«…Як потім з'ясувалося, я був останнім з тих, хто бачив Петра Панфіловича живим. Він приїхав до митниці десь о четвертій годині. До кабінету він зайшов збентежений і дещо обурений, зі словами: «Не буду я „давити" на курсантів. За кого хочуть за того нехай і проголосують. Що ж це за волевиявлення? Вони повинні бути вільними у думках, а інакше, що ж це будуть за державні службовці?» Я підтримував його точку зору.
Далі розмовляли про численні завдання, які стоять перед Академією митної служби. І якось непомітно Петро Панфілович заговорив про людське ставлення до всього, неначе відчував, що його останні думки хтось повинен запам'ятати: «Держава наша має бути незалежною, а доля людей щасливою. А Ви, бережіть себе, теж не маєте спокою в житті. Завжди на перший план виходить ваша принциповість. Не думаєте про спокій. Бережіть себе, будьте обачним!»
Таким він і залишиться в моїй пам'яті. Петро Панфілович не жалів себе, але завжди беріг тих, з ким був поруч».
Ю П. Соловков
«3 Петром Панфіловичем ми познайомилися одразу ж після його призначення на посаду ректора Академії митної служби України. На той час я працював начальником Східної регіональної митниці. Приїхавши у Дніпропетровськ на нараду я відвідав Петра Панфіловича та запропонував йому допомогу. Разом з працівниками Харківської митниці зібрали книги, деякі технічні засоби і передали їх до Академії.
Яким запам'ятався мені Петро Панфілович? Принциповим. До нього тягнулися колеги та курсанти, а він, у свою чергу, платив їм якоюсь особливою батьківською ніжністю. Він відрізнявся від інших людей поглибленим почуттям краси миру та життя.
Наш Перший Ректор жив, мені здається, не відчуваючи свого віку, і тільки дзеркало та оточуючі говорили йому з повагою – Ви, нагадуючи, про минулі роки».
П. В. Пашко
«Я з Падуном П. П. познайомився у травні 1997 року, коли він був призначений на посаду в. о. ректора Академії митної служби України. З того часу, працюючи на різних посадах в митній службі, постійно співпрацював з ним з питань професійної підготовки кадрів для митних органів. При безпосередніх зустрічах Падун П.П. був людиною енергійною, цілеспрямованою і рішучою, лідером за характером.
Після призначення на посаду ректора Падун П.П. поставив для себе надзавдання: створення елітного відомчого навчального закладу Академії митної служби України. З цього моменту весь його робочий і вільний час був присвячений реалізації цього завдання.
Академія створювалась практично на порожньому місці. У процесі створення Академії для Падуна П.П. не було дріб'язкових, несуттєвих питань. Усі питання від ремонтних робіт до формування науково-педагогічного складу Академії знаходились під його постійним контролем. І вже через рік прийшов перший великий успіх – Академія почала функціонувати як вищий навчальний заклад, на навчання були зараховані перші курсанти.
Згадуються його слова: «Я до людей ставлюсь по-людськи, з - розумінням відношусь до їх проблем і намагаюсь допомогти при розв'язанні цих проблем, але при вирішенні робочих питань для мене головне не мої особисті стосунки з цими людьми, а як вони ставляться до дорученої їм справи». Він був вимогливий до себе і вимагав цього від інших».
Б М. Новосад
«Так розпорядилася доля, що зустрілися ми з Петром Панфіловичем на початку червня 1997 року. Він, перший проректор – в. о. ректора Академії, я – проректор з господарських та соціальних питань. З першої розмови стало ясно, що перед першими нами стоїть гранично конкретне завдання – першого вересня відкрити Академію. Не зрозуміло було інше, як це зробити за умов дефіциту часу, відсутності кадрового потенціалу та елементарної матеріально-технічної бази для початку навчального процесу. Нема чого гріха таїти, я був шокований кількістю проблем, які потрібно було вирішити. Вражала невгамовна працьовитість і цілеспрямованість цієї людини у вирішенні поставленого завдання.
Згадуються щоденні, вранці та ввечері, без вихідних оперативки з обов'язковим зачитуванням „співаника”. Так ми називали коло питань, які він позначав для обов'язкового вирішення, а їх завжди було не менше сотні, з аналізом, що зроблено, а якщо не зроблено, то чому.
Зрештою „момент істини” настав. 31 серпня 1997 року о 2 годині ночі завершили миття підлоги після ремонтних робіт, а о 09.00 першого вересня відбулося урочисте перерізання стрічки Л. В. Деркачом і Академія відкрила двері своїм першим вихованцям»
О. І. Критенко
«Для перших курсантів і випускників Академії митної служби України Петро Панфілович запам'ятається як справжній духовний помічник та ідейний наставник, як людина, яка дійсно „хворіла" нашими спільними проблемами, долею тільки-но народженого на світ навчального закладу...
Петро Панфілович зміг піднести в очах невіруючих нашу Академію на рівень Вищого навчального закладу, в якому мріють і прагнуть здобувати освіту тисячі випускників шкіл, ліцеїв, коледжів, гімназій та інших закладів з усієї України.
Він довів усім, що ми гідні стати гордістю нашої Академії «обличчям держави», адже ми були першими і мали впевнено нести весь тягар відповідальності за долю Академії спільно з нашим ректором і викладачами.
Петро Панфілович умів бути суворим, емоційно непохитним, як належить справжньому керівнику, але він не забував про справедливість і висував її на перше місце, іноді навіть поступаючись певними власними принципами.
Як би хто не казав, але той факт, що нині Академія митної служби України, незважаючи на свій малий вік, є одним з найпрестижніших навчальних закладів, це, в першу чергу, заслуга нашого першого Ректора, Наставника, Людини, професора Падуна Петра Панфіловича».
Випускник АМСУ 2001 року Роман Олексієнко
