Сучасна освіта змінюється під тиском нових викликів — від реформ і цифровізації до нових умов під час воєнного часу. Як університет адаптується до цих реалій, які можливості відкриваються перед студентами та що варто знати тим, хто планує пов’язати своє майбутнє з митною справою? Про це ми поговорили з проректором з навчальної роботи.
- Євген Васильович, Ви маєте відзнаку «Відмінний митник» від митної служби України. Чи означає це, що ви прийшли до нас з митниці?
- Так, маю відзнаку «Відмінний митник», 1-го і 2-го ступеня. Але стикався з митницею тільки під час роботи юристом на підприємстві, що займалося зовнішньоекономічною діяльністю (з боку декларантів), а також під час стажування в Академії митної служби у підрозділі боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил. Це був цінний досвід поєднання теорії і практики.
- Розкажіть, будь ласка, як же Ви прийшли до академії: у які роки це було та з якої посади почалася ваша діяльність?
- До академії я прийшов у 2002 році як викладач-сумісник. На той момент я працював юристом на підприємстві й паралельно проводив лекції та практичні заняття для студентів і курсантів. Уже в 2003 році перейшов на постійне місце роботи до академії та почав працювати викладачем кафедри. Згодом став старшим викладачем, потім доцентом. Тобто весь мій професійний шлях у сфері освіти поступово формувався саме тут, в університеті.
- З яким настроєм ви щодня йшли на лекції у свої перши роки роботи?
- На свої перші лекції я йшов із хвилюванням, адже це був абсолютно новий етап у житті та велика відповідальність. Але щойно заходив до аудиторії й бачив зацікавленість студентів, хвилювання швидко зникало. Лекція ставала не просто виступом викладача, а живим спілкуванням і взаємодією. Саме цікавість студентів, їхні запитання та активність зробили викладання для мене по-справжньому захопливою справою.
- Якби ви могли перенести одну рису чи традицію тогочасного навчання у сучасність - що б це було?
- Однією з найкращих традицій були урочисті випуски, під час яких студенти отримували не лише диплом, а й первинне офіцерське звання для служби в митних органах. Це було не просто формальністю, а важливою частиною професійного становлення майбутніх фахівців. Така традиція підкреслювала престиж професії, мотивувала студентів і створювала особливу атмосферу відповідальності. Якби сьогодні була можливість повернути її в оновленому форматі, це стало б гарним продовженням історії академії.
- Чи є у вас улюблена історія про будівництво або ремонт корпусів?
- Із ремонтами корпусів пов’язано багато цікавих спогадів, особливо тих, у яких брали участь студенти. Часто старшокурсники жартували над першокурсниками - спеціально плутали їм аудиторії або направляли не в ті корпуси. Через це студенти могли запізнитися на пару чи випадково потрапити на зовсім інше заняття. Для студентів це були веселі моменти й частина студентського життя, хоча викладачам іноді додавало клопоту. Саме такі історії й створюють особливу атмосферу університетських років.
- Як би ви описали шлях академії до сучасного університету?
- Це був непростий, але дуже важливий шлях розвитку й становлення. У різні періоди університет переживав і труднощі, і значні досягнення, але завжди продовжував рухатися вперед. Багато зусиль було спрямовано на те, щоб заклад залишався самостійним, сучасним і конкурентоспроможним. І найважливіше - це результат спільної роботи адміністрації, викладачів, студентів та випускників, яким небайдужа доля університету. Саме завдяки цій підтримці університет має той рівень, який є сьогодні.
- Останні роки принесли безпрецедентні виклики (пандемія, повномасштабна війна). У чому, на Вашу думку, виявилася головна сила та стійкість нашого колективу? Що допомагало Вам як керівнику не опускати руки?
- Головна сила нашого колективу - у згуртованості та взаємній підтримці. І пандемія, і повномасштабна війна стали великим випробуванням для всіх, але саме в ці моменти колектив ще більше об’єднався. Університет продовжував працювати, а викладачі робили все можливе, щоб студенти могли навчатися та отримувати знання навіть у складних умовах. Найбільше мотивували самі студенти - їхнє бажання вчитися, розвиватися та будувати своє майбутнє саме в нашому університеті. Це надихало не опускати руки й рухатися далі.
Щиро дякуємо Вам, за корисні поради, змістовні відповіді та приділений час. Бажаємо подальших успіхів у розвитку освітнього процесу та реалізації нових ініціатив!
Абросімова Дарʼя, група ЖР25-2
http://umsf.dp.ua/blog?start=72#sigProId709ef60369
