Олександр Корх один із найдосвідченіших працівників Академії митної служби України. Його досвід роботи в ній вимірюється десятиліттями, тож ми попросили Олександра Миколайовича пригадати часи, коли академія готувала кадри передусім для митниці.
1.Олександре Миколайовичу, Ви працюєте в університеті з самого початку й обіймали різні посади від завідувача кафедри до проректора. Яка з них була для Вас найбільш цікавою або значущою і чому?
– По-справжньому цікавою і значущою для більшості людей є творча діяльність. Не репродуктивна, а саме творча, яка ставить перед ними складні завдання і приносить в їхнє життя принципово нові сенси, нові цілі, перспективи та досягнення. Створення і розбудова Академії митної служби – на той час єдиного в Україні вищого закладу освіти, спеціалізованого на підготовці фахівців з митної справи – було, на моє переконання, саме такою. Звісно, що виконання принципово нових для мене обов’язків проректора з навчальної роботи, які згодом були покладені на мене, не лише непокоїло своєю складністю та відповідальністю, але й спонукало до саморозвитку та здорових амбіцій в реалізації поставлених завдань. А це, принаймні в перші роки існування нашого вузу, було дуже непросто. І внаслідок недостатності нашого власного, у тому числі мого особистого, досвіду. І внаслідок певної атмосфери, яка склалася навколо нас. Я маю на увазі доволі тривале «неприйняття» у відповідній освітній спільноті юридичного факультету в стінах нашої Академії, і протистояння нашій, начебто, претензії на монополію в підготовці митників, і взагалі нашого існування в статусі відомчого навчального закладу.
- Ви працювали проректором , скажіть будь ласка проректор сьогодні це складніше ніж за тих часів ?
– У кожного часу свої складнощі і проблеми, без вирішення яких успіху не буде. Наш нинішній проректор з навчальної роботи має забезпечити виконання державних вимог при підготовці фахівців за 30-ма спеціальностями освітнього рівня «бакалавр» та 21-єю спеціальністю освітнього рівня «магістр». У мій час ці показники були значно скромніші. Ми починали з двох спеціальностей. Але ми були в багатьох аспектах «першопрохідниками», а це у будь-якій справі дорогого коштує.
- Носити форму митника - до чого це зобов’язувало працівників академії ?
– Звісно, що форма дисциплінує і зобов’язує. Особливо тих, хто раніше носив її. Однак особисте розуміння відповідних обов’язків буває доволі різним.
- Який зв’язок існував між Митною академією та митною службою?
– На різних етапах існування нашого навчального закладу наш зв’язок з митною службою набував різного характеру. Доти, доки ми мали статус відомчого навчального закладу він був усебічним, інтенсивним і часто доволі продуктивним. З передачею вузу у підпорядкування МОН України, цей зв'язок набув більш епізодичного і фрагментарного характеру. І певною мірою це цілком природно. Адже на певному етапі ми виросли з того стану, коли була потрібна постійна опіка. Однак цей зв'язок не зник. І в подальшому треба шукати нові форми співробітництва, зокрема в організації практичної підготовки наших студентів, підвищенні кваліфікації митних кадрів, проведенні спільних наукових та культурних заходів тощо.
- Наскільки складним для вас був процес організації нової кафедри журналістики?
– Відкриття нової спеціальності, а згодом і профільної кафедри, це завжди вирішення цілої низки непростих проблем організаційного, навчально-методичного, інформаційно-комунікаційного тощо характеру. Однак головна проблема при створенні кафедри журналістики на той час була пов’язана з відсутністю в Університеті профільного кадрового забезпечення, тобто фахівців за даною спеціальністю з відповідним науковим ступенем та досвідом роботи. Але і цю проблему ми врешті решт вирішили.
Дякуємо за розмову Олександре Миколайовичу!
Коновальчук Діана, ЖР25-1
